- Этика? Это всегда неудобно.
сел перечитывать, решил поделиться. С той самой ролевой, я Рандом, если что XD
у нас творчество на любом угодном вам языке =D
читать дальше
Терри:
Ранок починався з пісні пташок за вікном та величного сходження сонця на його трон - небо. Місто вкривала ранкова зоря, яка вселяла надію на щось прекрасне цього дня. Вселяла надію в кого завгодно, окрім одного юнака. Террі Медмен вже місяць шостий намагається налагодити своє немічне життя. Але з кожним днем все більше розчаровується у цьому світі та втрачає надію на майбутнє.
Цей хлопець завзято намагався змінитись та реабілітувати себе: він дуже багато сил витрачав, щоб хоч трохи соціалізуватись, щоб стати одним із суспільства, щоб більше не жити відлюдником та не бруднити руки грошима, заробленими нечесним шляхом. Терр намагався влаштуватись хоч на якусь роботу, але через дурні закони його ніде не брали без освіти. А там, де освіта загалом не потрібна, завжди знаходився якийсь родич шефа та займав вільне робоче місце. Коли ж, з горем навпіл, юнак всеж зайняв посаду офіціанта в якомусь задрипаному кафе, виявилось, що заробітної плати вистачає тільки на те, щоб тиждень купляти собі щось на кшталт "сухого пайка пенсіонера". А згодом ще й прийшло розуміння того, що зарплатню частенько взагалі "забувають" виплатити. Хлопець стримував себе, не бажаючи повертатись до крадіжок та інших злочинів. Він порався, як тільки міг: допомагав розвантажувати грузові машини біля магазинів, мив посуд та туалети у забігайлівках. Та все марно - здавалось, що коштів ніколи-ніколи не буде достатньо. Медмен вже давно забув, що таке спокійний сон, тому що як тільки закриваються очі, в голову лізуть сумбурні думки: про те, що треба заплатити за комунальні послуги, бо боргів назбиралось багацько; про те, що шлунок скоро стане переварювати сам себе через нестачу в їжі; про те, що можливо варто було б піти навчатись у якийсь ВНЗ, але ж де взяти гроші на це?
Життя хлопця взагалі перевернулось з ніг на голову. Він навіть вирішив бути натуралом, щоб не мати проблем із суспільством ще й з цим питанням. І що ви думаєте? Бідному Терру зовсім не посміхалась доля і він доволі скоро став звичайним невдахою. Варто було юнаку познайомитись з дівчиною, як вона пропонувала сходити у кіно чи в театр. Звичайно ж, матеріальне становище не дозволяло цього. А зустрічались і такі, які казали:
- Поїхали в парк погуляємо?
- Із задоволенням! - радів Медмен і вів потенціальну коханку на трамвай чи автобус.
- Ти що, виродок?! - гнівалась дівчина, яку він намагався проштовхнути в набитий людьми салон. - У тебе що, машини немає??!!
Так завжди закінчувались спроби Террі знайти собі хоч когось для того, щоб можна було розрядитись, відволіктись від остогидлих проблем. А хвойди, навіть найдешевші, йому не світили і взагалі. Тож наш герой був роздавлений, замучений та обділений всім на світі. Іноді, пізно вночі, спілкуючись зі своєю лівою рукою, юнаку вдавалось відволіктись все таки від задовбуючих вічних проблем. Але варто було розплющити очі і згадати, що змивати результат розрядки доведеться під холодною іржавою водою, одразу ж настрій робив кульбіт нижче плінтусу.
Через всі незгоди, які доводилось йому пережити, Медмен намагався ходити до ворожок і викидав останні гроші, щоб хоч якось вийти із скрутного становища. Бабки качали яйця на чорнявій голові, нібито знімаючи порчу. Вони гадали на шарах, на картах, на кавовій гущі і розповідали, що скоро його чекають грандіозні зміни, які приходили тільки у вигляді погіршення ситуації. Хлопець навіть пішов до церкви, сподіваючись на допомогу чи пораду священнослужителів. Ті одразу ж почали вимагати від нього сповідатись та розкаятись у всіх гріхопадіннях. Сповідь була довгою, священнослужителі то червоніли, то синіли, то біліли, слухаючи все, що робив за все своє недовге життя юнак. Минуло кілька годин, перш ніж вони змогли розмовляти і одразу ж почали осипати бідного Террі звинуваченнями. Згодом наставляли на шлях істинний: не спати з чоловіками, не красти у ближніх, не вбивати.
- Як ви взагалі живете без цього??!! - дивувався юнак, слухаючи всі вимоги. - Божевільні якісь...
Але слухав їх та виконував все, що вони говорили. Був праведним та чесним. Але це святе життя все більше вгоняло його у могилу.
Саме тому цей ранок приніс Медмену не надію, а нові розчарування: вчора звільнили з роботи, працівники ЖЕКу грозились відрізати світло, зламалась ніжка ліжка за цю безсонну ніч, він зовсім не виспався, звірськи хоче їсти, а в холодильнику - тільки протухле яйце та залишки прокисшого молока. Що робити далі, він не знав. Відчуття повної безнадійності просто вбивало і хотілось когось прикінчити чи самому відкинути копита.
Терр роздратовано натягував свої обшарпані штані і думав про те, що навіть про сигарету можна не мріяти, адже останню він випалив ще три дні тому, як раптом п'ятка чіпляється за дірку у колоші. Хлопець не встигає зрозуміти, що трапилось, а тканина вже затріщала, розриваючи останні "живі" джинси юнака.
- Трястя твоїй матері!!! - закричав він на всю хату і впав на коліна, хапаючись за свою дурну макітру обома руками. - Що ж це за життя таке свинське, га? Як взагалі можна існувати у цьому задрипаному світі?! - Він підняв руки до стелі і в серцях загорлопанив: - Боги!!! Якого дідька ви там сидите і спокіно дивитесь на мої страждання??!! Спускайтесь сюди, слабаки ефемерні! Скуштуйте-но лайна, яке я тоннами ковтаю щоденно!!!
Рандом:
Життя Бога. Яке воно? Не знаю, як в інших, але Рандому жилося достатньо, як кажуть в одній країні одного світу «зашибись». Цілі віка він тим і займався, що відсиджував свій зад, то у тілі кота, то у тілі зрілого чоловіка. Взагалі, хто йому може хоч щось наказати? Або, хто такий дурний, щоб наважуватись вступати у суперечку? Та ця скотина з кошачою мордою любого переплюне, переговоре і якщо треба, то якийсь світ знищить, десь новий створить, аби доказати, що «пальци вєєром» не просто так.
От це і був самий звичойнісенький день у пантеоні, він лежав на своєму улюбленому дивані, жував виноград, та дивився помірний еротичний танок у виконанні німф. Загалом, як завжди нічогісінько не робив.
- Боги!!!
Донесли вітри до вух чийсь крик по допомогу, і якби Рандом не був собою, тому, що зве вже була би кинута манна з небес і його життя одразу би наладилося. Чому він вирішив, що це крик горя, а не радості? Тому що такі воплі ні з чим переплутати не можливо, навіть не дослуховуючи всю тираду до кінця.
- Спускайтесь сюди, слабаки ефемерні! Скуштуйте-но лайна, яке я тоннами ковтаю щоденно!!!
Рандом крякнув, ну, що за дібіл це вигукує? Ніби після цього Боги одразу прийдуть і почнуть за ним все прибирати, з ложечки годувати, в ліжечко вкладати, та «хеппі сторі» розповідати. Це сама натуральна нісенітниця.
- Брєд, - буркнув кіт, смачно потягуючись.
Але щось, щось таки заділо Рандома і заставило підняти свій зад, та підійти до вікна у світ, з якого кликали, може і не його, але інші Боги також не торопляться допомагати хлопцю.
Тяжкою, лінивою ходою він наблизився до вікна і побачив дуже цікаву картину. Юнак, стояв посеред кімнати, рвав на собі волосся, штані, чомусь, були розірвані. В загалом, стан кімнати та самої квартири заставив навіть Ранда зжалитися. Ну, що за невдаха? Ким треба буди, щоб довести себе до такого стану і ще не вбитися? Ось навіщо він покликав Богів, ніби в такій ситуації йому вже хтось допоможе.
- Цілковитий брєд, - підтвердив першу думку кіт, - але познущатись можна, очєнь даже нужна.
Ранд розмовляв з легким кацапським акцентом, точніше, він вважав, що всі інші розмовляють якось не так, як треба. У нього то завжди все «в парядкє». Бог не квапився з’являтися перед юнаком, ще не хватало, щоб той вирішив, що він йому цікавий. Він взяв с полиці долі папку з назвою «Террі Медмен» і вирушив до оселі вампіра-невдахи.
З’явився він, як подобає Богу, з потрібними спец ефектами: трохи диму, блискавок, які ще й в хлопця влучили, так, для профілактики. Але всього було вдосталь, і перед Терром представ Рандом, невисокий чоловік, з чорнявим волоссям, жовто-зеленими очима, та хитрою, чимось нагадуючи кота, посмішкою.
- Ну, здрасті, - він закинув ногу на ногу, так, своє улюблене крісло Ранд переніс з собою, - визивалі чи як?
Терри:
Приблизно двадцять хвилин тривав гнівний монолог хлопця. За ці хвилини він встиг виказати все своє відверте ставлення до світу, до оточуючих, до богів. Двадцять хвилин тільки здається малим часом, але за цей час йому вдалося вичерпати свій словниковий запас нецензурної лексики. Тільки коли у тілі відчулась різка втома та Терр зрозумів, що він зараз знаходиться у такому безвихідному становищі, юнак дозволив собі сісти на підлогу та обійняти свої коліна. Звичайно ж, що ніхто йому не допоможе - ні оточуючи, ні світ, ні, тим паче, боги. Він навіть сам собі зараз здавався гидким, а що вже казати про інших?
Але тільки-но він зібрався підійматись на ноги, як посеред кімнати розігралась гроза із блискавками. Очі Медмена полізли на лоба спочатку від здивування, а потім від схопленного розряду у плече. Він підхопився остаточно та відстрибнув на крок назад, потираючи своє плече. Погляд його ж зовсім не хотів відриватись від гостя, який з'явився з повітря. Це було так несподівано і неочікуванно, що Терр не міг вимовити ані слова. Та не дівлячись на це, юнака переповнювало роздратування. Це надприроднє видовисько пробуджувало в ньому якесь відчуття справедливості. Адже чому цей незнайомець володіє якимись великими силами тя з'явився, розсиджуючись у м'якому кріслі, у той час, як у нього, Медмена, цілковиті неприємності. А ще ця блискавка, ніби цей нахаба навмисне влучив у нього.
- Ну, здрасті, - вимовив гість, - визивалі чи як?
Хлопець скривився, відчувши як боляче різанув слух жахливий акцент цієї істоти.
- Що, з ЖЕКу прийшов відрізати газ? - зуби хлопчини скріпіли, кулаки стискались вже самі по собі. - З яких це пір у домову службу почали брати скацапиздених фокусників??
Вигляд у Медмена залишав бажати кращого: невиспаний, розтріпаний, в порватих штанях. Шматок лайна - краще і не охарактеризуєш. Чомусь юнак навіть не сумнівався, що цей чолов'яга з домоуправління і збирався вилити на того все, що накопилося за весь час проживання на цій землі.
- Так от, - продовжив він. - Викликав тебе не я, а тебе сюди начальство надіслало чи тобі пам'ять від цих блискавок закоротило? А, по-друге, якщо ти зараз вимкнеш газ, то я взагалі через кілька днів здохну з голоду. Чи ти, казенна шавка, думаєш скоріше мене звести в могилу?? - нігті боляче впиваються у долоні, всі м'язи Террі напружуються.
Він взагалі зараз був дуже схожий на іржаву пружину у старому дивані. яка ось-ось загрожувала вбитися прямо в дупу. І він таки зірвався, кидаючись на неочікуваного гостя, який посмів так надмінно себе вести у чужій оселі.
- Я не здамся без бою кацапам! - голосно ричав Медмен, вже підстрибнувши до супротивника та стрімко направляючи свій кулак йому в нахабну пику.
Рандом:
Хлопець розійшовся не на жарт, але трохи сплугував. Він, чомусь, вирішив, що перед ним якесь мудло із ЖЕКу. Ранд схилив голову на бік і навіть не слухав, що несе цей упир, він намагався згадати, в кого в цьому світі, окрім богів можуть бути такі сили. Дійшов висновку - багато хто.
Кляті ілюзіоністи.
Бог вже хотів перервати розгнівану тираду юнака, але той вигукнув:
- Я не здамся без бою кацапам!
І кинувся з кулаками на Бога. Сама ця ситуація примушувала живіт Рандому рватися від сміху.
- Ти, шо, савсєм тупий?
Кіт перенісся в іншу частину кімнати, витягнув з повітря окуляри і діловито перегорнув перші сторінки книги долі хлопця.
- Всьо, харе тут тратити мій час, між тим, у мене там, в пантеоні, німфи стигнуть, чекають кохання та ласки від Богу, а я тут нєпонятно чим занімаюсь з тобою. В общєм, закрили полеміку.
Бог встав з крісла, пройшовся по кімнаті, щось там мугикаючи собі під носа, та час від часу дивлячись на хлопця.
- Сядь, не мозоль очі, - він указав на стілець, що з’явився, - значить так, Террі Медмен. Ваша скарга на життя була взята до уваги Богом Рандомом, так і запишемо, - він знову використовував кляту магію і створив собі ручку та бланк, на дощечці, що висів у повітрі, та рухався за котом. І почав записувати якісь данні, іноді звіряючись із книгою.
- Значить, вирішив правильно жити? Тіпа, я всьо рєшаю, нікто мені не указ? Можеш не отвєчать, я і так знаю твої думки, до речі, якісь вони тугі зараз. Продовжимо. Ти собі шось там накрутив, і тєпєрь живеш по праведним законам, ага. І з якої усрачки госпажа Удача має бути на твоєму боці? Ти в нас хто? Вор? Вор. А как там в вашому бандітському кредо: кради, кради, кради і ще трохи кради. Чи це не в вас і там не про крадіжки? Не суть, взагалі. Так от, вона, удача, була за тебе, коли ти скатіна був собою, ти ж гад знаєш шо наробив? Та ти стільки бажественной бумаги перепортив, а її зараз, очєнь тяжко дістати.
Він виудив із книги якийсь листочок, на якому по діагоналі стояла велика червона печатка "CHANGED".
- От дивись, тут на тєбя, все вже було распісано, как гаварітса. Террі Медмен - вампір, крадій, гомосексуаліст. Народився, такого-то, помре від вогнегасного ураження після серйозної сутички з копами. А ти шо? Ти, упиряка, взяв і всьо переплутав нам, поміняв свою судьбу до бісів. От воно тобі треба було? Заставив бідну Долю, сидіти ночами і шось новеньке тобі сочінять, так от викуси падла, шо маєш то маєш.
Ранд закінчив свою тираду та повернувся у крісло, ніби звільняючи сцену для юнака і даючи можливість довести свою невинність.
Терри:
Поки хлопець добрався до непрошеного гостя, він вже зник із поля зору і Терр зачепив повітря та в’їхав лобом у дверний косяк. Вилаявся, морщачись від болю, та повернувся на голос цього незнайомця. Як він міг так швидко рухатись, було невідомо, але думати над цим вампір не збирався. Мало того, що цей нахаба пробрався у його хату, то ще й корчить із себе великого царя. Він заричав і хотів вже знову кинутись на нього, як незнайомець сказав те, що хлопець ніяк не очікував почути. Слово «Бог» пролунало у самісінькій макітрі Медмена, змушуючи його зупинитись і витріщити беньки на чолов’ягу.
Ну нічого собі, - думав крадій. – До ЖЕКу вже беруть не тільки кацапів, а ще й божевільних, які думають, що вони Боги. От я влип. Як же мені тепер витурити цю істоту зі своєї оселі?
Тим часом гість продовжував демонструвати хазяїну квартири свої магічні здібності. Чи все ж фокуси? Всі ці питання відмилися разом, коли хлопець-ілюзіоніст почав говорити про його життя. У Терра то відкривався рот, щоб щось сказати, то закривався, тому що він забував, що саме прийшло йому на думку. І взагалі, з боку це виглядало доволі смішно: очі широко розліплені, брови підняті до гори, а рота розставля, як риба без води. Що й казати: здивуванню не було межі. Якийсь моток паперу, записи і ще багато всього – все це просто вибивало юнака із колії. Він навіть не помітив, коли сів на стілець.
- Заставив бідну Долю, сидіти ночами і шось новеньке тобі сочінять, так от викуси падла, шо маєш то маєш, - закінчив розповідь незнайомець і сів у своє крісло.
Террі дивився на нього, не зводячи погляд і намагався прийти до тями. У нього у свідомості швидко прокручувались останні півгодини: ось він розірвав калошу, ось упав на коліна, ось молиться, ось кидає виклик богам, потім кілька хвилин згодом з’являється цей чолов’яга.
- От чорт, - вирвалось з нього і він сам собі прикусив язика, бо не можна ж у присутності Бога казати такі речі.
Хлопець кашлянув, вже майже прийшовши у норму і вирішив ще раз подумати. Адже якщо це дійсно Божественна істота, яка спустилась на його клич, то цим необхідно скористатись і показати, що вони там, на горі, у свому небесному царстві, щось напартачили, тому що так не має бути. Вісті про те, що він наче б то повинен був загинути, але переплутав все тим, що залишився живим, заділи хлопця дуже сильно. Це було несправедливо на його думку. Так, ніби і Боги дають людям життя, і в їх силах його обірвати. Але невже вони так ненавидять свої творіння, що вважають не радістю, а приводом погорювати те, що хтось вижив. Так, можливо, Терр не праведна людина… Тобто вампір. Але він завжди намагався вбивати тільки недомірків, сміття цього життя. Та й у крадіжках хлопець вважав себе акі Робін Гудом, борцем за справедливість, адже нащо було такі правила встановлювати: інкубаторськім – все, а народженим – зась?
- Тож, ти кажеш, що ти – Бог, так? – перепитав в нього Медмен, коли зовсім отямився. – Рандом, так? Ну добре, - він кивнув і піднявся зі стільця, продовжуючи говорити і ходити з кута в кут. – Давай тоді по порядку. Значить, ви, Боги, живете собі на своїх небесах чи де ви там живете, рідко дивитесь вниз і ще й дратуєтесь, коли Доля не виконується по плану? А як же це ствердження, ніби «Бог створив нас по образу і подобі своїй», га? Невже то брехня? А як брехня, то що скажеш за слова «Не брехати», м? Ні, я цілком серйозно! От ви, Боги, хіба живете за планом Долі? – він подивився на Ранда з ніг до голови і покачав чорнявою макітрою. – Не думаю. Робите, що хочете і за це вам нічого немає. То якщо ми за вашим образом і подобою створені, чому ми не можемо розпоряджатись своїм життям так, як нам заманеться? Тим паче, прошу відмітити, що наше життя значно коротше за життя Богів – ви про це непогано подбали, - Террі входив у раж і його голос з кожним словом звучав все впевненіше, а жестикуляція ставала більш красномовною. – Тож, роби висновок сам: ви щось напартачили у своєму божественному світі, тому що Справедливість явно десь спала, поки створювали такі правила. Або ви зробили себе невидимими перед нею, бо й зараз вона не помічає нічого. Ти сидиш у своєму «пантеоні з німфами» та прохолоджуєшся, а тут, у світі, де живу я, всі страждають. Ну, може не всі, але більшість – ті, які в нижчих прошарках суспільства, - хлопець жадібно ковтнув повітря і поспішив продовжити, боячись, що Бог зникне і не дослухає. – Багатьом немає де жити, немає що їсти, в що вдягтись. У багатьох немає роботи, тому що у цьому застраному світі просто неможливо влаштуватись не те що на престижну роботу, а й навіть на саму забиту. Для цього потрібна освіта. А освіту здобути неможливо, знаєш чому? Тому що багате бидло у влади і воно заробляє на таких, які хочуть вчитись! А де взяти гівняні бабки, якщо немає роботи??!! – Медмен показав свою розірвану штанину і потряс нею. – Дивись: це були мої останні цілі джинси, хай їм грець. Грошей на нові у мене немає, а треба шукати роботу, на яку без цих довбаних штанів мене не візьмуть. А потім, за несплату, мене просто випруть на вулицю, - юнак обезсилено опустився на стілець і подивися прямо у очі Богу. – Мені не треба, щоб мене жаліли, є ті, хто живе ще гірше. Я шукаю справедливість. А чи слабо тобі, Боже, пожити як проста людина на землі? Без всіх цих твоїх викрутасів з блискавками, - Терр навіть зморщився, згадавши неприємний удар в плече. – Стань таким, як я і відчуй на своїй божественній шкурі: що таке - жити в цьому мудайобському світі!
Рандом:
Ранд прослухав усю тираду юнака, він ніжився у своєму кріслі, закинувши ногу на ногу, та насолоджуючись думкою, що скоро повернеться додому.
– Стань таким, як я і відчуй на своїй божественній шкурі: що таке - жити в цьому мудайобському світі!
Раптом викрикнув вампір і витріщився на нього, чекаючи відповіді, Бог встав, випячуючи грудину у перед, хоча він і був зростом меншим за Терра, дивитися на юнака зверхньо це не заважало.
- Закрий свій капот, хлопче, бо присуну кулаком о макітру по самі зірочки.
Він відсунув його подалі від себе, відміряв кроками довжину кімнати і біля стіни повернувся обличчям до Медмена.
- Слухай, тобі тяжко живеться, не маю наміру розводити балачки на цю тему, тому що так воно і є. Але не треба тут базікати, що ми нічого не зробили, перш за все, ми створили цей світ, ми створи все в ньому, вдихнули життя, дали можливість вам існувати. І, хлопче, що тобі відомо про історію Богів? То тож і воно, нічогісінько! Ви абсолютно нічого не знаєте, які були справи там, на горі. У нас також були війни, так шо, давай без базікань щодо хто і скільки зробив.
Рандом вихопив з карману цигарки та закурив.
- Папіросу будеш? - Він кинув пачку юнаку і продовжив, - справедливості, як такої взагалі, ніде не існує, навіть там, у нас, - чоловік ткнув пальцем в небо, - міра справедливості у кожного своя, і сьогодні в мене немає настрою розводити полеміку на цю тему. Ти взагалі дуже праблємний, де ти такий уродився, на мою голову.
Кіт плюнув у кут, та знову пройшовся широкими кроками по кімнаті.
- Отже, ти хочеш, щоб я пожив з тобою? Тиждень, не більше. Добре, на тобі джинси для початку, - чоловік клацнув пальцями і на ліжку з’явилися штани, - трохи капіталу, - після того ж жесту на тому ж ліжку з’явилися гроші, - та залишу собі крісло.
Він вискочив на те саме крісло, тепер і правда дивлячись на Террі з гори, очі стали яскраво жовтими, трохи загострені вуха зарухались, а посмішка стала зовсім божевільною.
- То ти впевнений, пацан, у своєму побажанні?
Рандом ткнув пальцем у його сторону, не відводячи погляди від обличчя вампіру.
Терри:
Хлопець уважно слухав Бога та слідкував за його діями. Те, як далеко він відійшов, наштовхувало на думку, що Рандом гидує стояти поряд з крадієм. Хоча Террі це не дуже турбувало. Він прудко зловив пачку сигарет та подякував чоловіка кивком голови, із задоволенням підкурюючи цигарку. Чомусь юнак не дуже був вражений дивами, які творив Господь. Напевне тому, що зовсім не вірив у те, що він дійсно погодиться пожити з ним, простим смертним.
- Дякую тобі, Боже. – подякував вампір та сам до себе усміхнувся – так смішно це зі сторони виглядало.
Хоча він все ж трохи побоювався цього дурнуватого на вигляд чувака – а як же ж не боятись, після блискавки-то? Він обережно взяв нові штані та став вдягати їх, дуже обережно та неквапливо. Іноді косився на Бога та покусував цигарку у зубах. Коли покінчив з вбиранням, таки підняв очі на чоловіка та кивнув.
- Так, я впевнений. Мені цікаво, чи вистачить тобі духу так пожити. – відповів та трохи пригладив волосся до макітри – все ж недобре перед Господом та ростріпаному бути.
Багато слів казати вже було не варто, тим паче, що Рандом ще із своїми силами божественними і може дати просратися. Хоча відкидати можливість модробиття теж не треба квапитись – раптом і справді скрутить у калачика та надає по дурній макітрі? Отже, Терр стояв рівно і чинно, наче на параді, чекаючи вердикту божества та бажаючи хоч якось прискорити цей процес. Затушив цигарку у попільниці, котра стояла на столі, утер носа та нарешті мовив:
- То що? Покажеш свою сміливість?
продолжениеРандом:
Рандом тільки хмикнув у відповідь, гучно хлопнув у ладоні та почав щось бубнити. Світло навколо чоловіка меркнуло, все навкруги почало втрачати свою яскравість, здавалось, що у повітрі почали з'являтись якісь дивні фігури, на кшталт привидів. Але після гучного "гей-го", все знову стало на свої місця, здавалось, що Рандом надурив хлопця, так як нічогісенько не змінилось.
- Так, запіску іншим Богам написав, щоб не шукали, тепер можна і сили запечатувати. Не думаю, що ти будеш проти, якщо я залишу собі деякі здібності, у вас же тут у всіх щось своє мається. Так, залишимо блискавки, трохи удачі та обаяніє!
Після останнього пункту чолов'яга посміхнувся всіма тридцятьма двома та наїжачив волосся.
- Ну, от і все. Прошу відмітити, що навіть відмовившись від своїх божественних сил я можу натовкти тобі макітру однією лівою.
Для більшої правдивості він помахав у повітрі кулаком.
- Абра-кадабра, шоб тобі була швабра. Чи як там? Нє важна!
Рандом клацнув пальцями, цокнув язиком та обернувся один раз навколо своєї осі. Здається в кімнаті нічого такого не відбулося, але сам Бог відчув, як усі його справи відлягли у сторону і тепер можна було пожити, як забажається. Взагалі, він і будучи Богом міг робити що душі завгодно, і все ж таки, інші примушували його щось робити. Тепер нікого над ним немає, у знак розвіювання всіх перепон він з гадкою усмішкою дав Террові пенделя.
- Ото, шоб більше не смів на Бога волати, як вагітна тюленіха.
Чолов'яга підтягнув джинси та поправив футболку, які дивним чином замінили той халат, що був на ньому.
- Тепер пішли поїмо, та місто подивимось. Давно я в ньому не бував. Давно...
продолжение следует... =D
у нас творчество на любом угодном вам языке =D
Жанр: юмор, повседневность
Персонажи: Терри Медмен, Рандом
Место действия: Город 24
Предупреждение: украинский язык
Персонажи: Терри Медмен, Рандом
Место действия: Город 24
Предупреждение: украинский язык
читать дальше
Терри:
Ранок починався з пісні пташок за вікном та величного сходження сонця на його трон - небо. Місто вкривала ранкова зоря, яка вселяла надію на щось прекрасне цього дня. Вселяла надію в кого завгодно, окрім одного юнака. Террі Медмен вже місяць шостий намагається налагодити своє немічне життя. Але з кожним днем все більше розчаровується у цьому світі та втрачає надію на майбутнє.
Цей хлопець завзято намагався змінитись та реабілітувати себе: він дуже багато сил витрачав, щоб хоч трохи соціалізуватись, щоб стати одним із суспільства, щоб більше не жити відлюдником та не бруднити руки грошима, заробленими нечесним шляхом. Терр намагався влаштуватись хоч на якусь роботу, але через дурні закони його ніде не брали без освіти. А там, де освіта загалом не потрібна, завжди знаходився якийсь родич шефа та займав вільне робоче місце. Коли ж, з горем навпіл, юнак всеж зайняв посаду офіціанта в якомусь задрипаному кафе, виявилось, що заробітної плати вистачає тільки на те, щоб тиждень купляти собі щось на кшталт "сухого пайка пенсіонера". А згодом ще й прийшло розуміння того, що зарплатню частенько взагалі "забувають" виплатити. Хлопець стримував себе, не бажаючи повертатись до крадіжок та інших злочинів. Він порався, як тільки міг: допомагав розвантажувати грузові машини біля магазинів, мив посуд та туалети у забігайлівках. Та все марно - здавалось, що коштів ніколи-ніколи не буде достатньо. Медмен вже давно забув, що таке спокійний сон, тому що як тільки закриваються очі, в голову лізуть сумбурні думки: про те, що треба заплатити за комунальні послуги, бо боргів назбиралось багацько; про те, що шлунок скоро стане переварювати сам себе через нестачу в їжі; про те, що можливо варто було б піти навчатись у якийсь ВНЗ, але ж де взяти гроші на це?
Життя хлопця взагалі перевернулось з ніг на голову. Він навіть вирішив бути натуралом, щоб не мати проблем із суспільством ще й з цим питанням. І що ви думаєте? Бідному Терру зовсім не посміхалась доля і він доволі скоро став звичайним невдахою. Варто було юнаку познайомитись з дівчиною, як вона пропонувала сходити у кіно чи в театр. Звичайно ж, матеріальне становище не дозволяло цього. А зустрічались і такі, які казали:
- Поїхали в парк погуляємо?
- Із задоволенням! - радів Медмен і вів потенціальну коханку на трамвай чи автобус.
- Ти що, виродок?! - гнівалась дівчина, яку він намагався проштовхнути в набитий людьми салон. - У тебе що, машини немає??!!
Так завжди закінчувались спроби Террі знайти собі хоч когось для того, щоб можна було розрядитись, відволіктись від остогидлих проблем. А хвойди, навіть найдешевші, йому не світили і взагалі. Тож наш герой був роздавлений, замучений та обділений всім на світі. Іноді, пізно вночі, спілкуючись зі своєю лівою рукою, юнаку вдавалось відволіктись все таки від задовбуючих вічних проблем. Але варто було розплющити очі і згадати, що змивати результат розрядки доведеться під холодною іржавою водою, одразу ж настрій робив кульбіт нижче плінтусу.
Через всі незгоди, які доводилось йому пережити, Медмен намагався ходити до ворожок і викидав останні гроші, щоб хоч якось вийти із скрутного становища. Бабки качали яйця на чорнявій голові, нібито знімаючи порчу. Вони гадали на шарах, на картах, на кавовій гущі і розповідали, що скоро його чекають грандіозні зміни, які приходили тільки у вигляді погіршення ситуації. Хлопець навіть пішов до церкви, сподіваючись на допомогу чи пораду священнослужителів. Ті одразу ж почали вимагати від нього сповідатись та розкаятись у всіх гріхопадіннях. Сповідь була довгою, священнослужителі то червоніли, то синіли, то біліли, слухаючи все, що робив за все своє недовге життя юнак. Минуло кілька годин, перш ніж вони змогли розмовляти і одразу ж почали осипати бідного Террі звинуваченнями. Згодом наставляли на шлях істинний: не спати з чоловіками, не красти у ближніх, не вбивати.
- Як ви взагалі живете без цього??!! - дивувався юнак, слухаючи всі вимоги. - Божевільні якісь...
Але слухав їх та виконував все, що вони говорили. Був праведним та чесним. Але це святе життя все більше вгоняло його у могилу.
Саме тому цей ранок приніс Медмену не надію, а нові розчарування: вчора звільнили з роботи, працівники ЖЕКу грозились відрізати світло, зламалась ніжка ліжка за цю безсонну ніч, він зовсім не виспався, звірськи хоче їсти, а в холодильнику - тільки протухле яйце та залишки прокисшого молока. Що робити далі, він не знав. Відчуття повної безнадійності просто вбивало і хотілось когось прикінчити чи самому відкинути копита.
Терр роздратовано натягував свої обшарпані штані і думав про те, що навіть про сигарету можна не мріяти, адже останню він випалив ще три дні тому, як раптом п'ятка чіпляється за дірку у колоші. Хлопець не встигає зрозуміти, що трапилось, а тканина вже затріщала, розриваючи останні "живі" джинси юнака.
- Трястя твоїй матері!!! - закричав він на всю хату і впав на коліна, хапаючись за свою дурну макітру обома руками. - Що ж це за життя таке свинське, га? Як взагалі можна існувати у цьому задрипаному світі?! - Він підняв руки до стелі і в серцях загорлопанив: - Боги!!! Якого дідька ви там сидите і спокіно дивитесь на мої страждання??!! Спускайтесь сюди, слабаки ефемерні! Скуштуйте-но лайна, яке я тоннами ковтаю щоденно!!!
Рандом:
Життя Бога. Яке воно? Не знаю, як в інших, але Рандому жилося достатньо, як кажуть в одній країні одного світу «зашибись». Цілі віка він тим і займався, що відсиджував свій зад, то у тілі кота, то у тілі зрілого чоловіка. Взагалі, хто йому може хоч щось наказати? Або, хто такий дурний, щоб наважуватись вступати у суперечку? Та ця скотина з кошачою мордою любого переплюне, переговоре і якщо треба, то якийсь світ знищить, десь новий створить, аби доказати, що «пальци вєєром» не просто так.
От це і був самий звичойнісенький день у пантеоні, він лежав на своєму улюбленому дивані, жував виноград, та дивився помірний еротичний танок у виконанні німф. Загалом, як завжди нічогісінько не робив.
- Боги!!!
Донесли вітри до вух чийсь крик по допомогу, і якби Рандом не був собою, тому, що зве вже була би кинута манна з небес і його життя одразу би наладилося. Чому він вирішив, що це крик горя, а не радості? Тому що такі воплі ні з чим переплутати не можливо, навіть не дослуховуючи всю тираду до кінця.
- Спускайтесь сюди, слабаки ефемерні! Скуштуйте-но лайна, яке я тоннами ковтаю щоденно!!!
Рандом крякнув, ну, що за дібіл це вигукує? Ніби після цього Боги одразу прийдуть і почнуть за ним все прибирати, з ложечки годувати, в ліжечко вкладати, та «хеппі сторі» розповідати. Це сама натуральна нісенітниця.
- Брєд, - буркнув кіт, смачно потягуючись.
Але щось, щось таки заділо Рандома і заставило підняти свій зад, та підійти до вікна у світ, з якого кликали, може і не його, але інші Боги також не торопляться допомагати хлопцю.
Тяжкою, лінивою ходою він наблизився до вікна і побачив дуже цікаву картину. Юнак, стояв посеред кімнати, рвав на собі волосся, штані, чомусь, були розірвані. В загалом, стан кімнати та самої квартири заставив навіть Ранда зжалитися. Ну, що за невдаха? Ким треба буди, щоб довести себе до такого стану і ще не вбитися? Ось навіщо він покликав Богів, ніби в такій ситуації йому вже хтось допоможе.
- Цілковитий брєд, - підтвердив першу думку кіт, - але познущатись можна, очєнь даже нужна.
Ранд розмовляв з легким кацапським акцентом, точніше, він вважав, що всі інші розмовляють якось не так, як треба. У нього то завжди все «в парядкє». Бог не квапився з’являтися перед юнаком, ще не хватало, щоб той вирішив, що він йому цікавий. Він взяв с полиці долі папку з назвою «Террі Медмен» і вирушив до оселі вампіра-невдахи.
З’явився він, як подобає Богу, з потрібними спец ефектами: трохи диму, блискавок, які ще й в хлопця влучили, так, для профілактики. Але всього було вдосталь, і перед Терром представ Рандом, невисокий чоловік, з чорнявим волоссям, жовто-зеленими очима, та хитрою, чимось нагадуючи кота, посмішкою.
- Ну, здрасті, - він закинув ногу на ногу, так, своє улюблене крісло Ранд переніс з собою, - визивалі чи як?
Терри:
Приблизно двадцять хвилин тривав гнівний монолог хлопця. За ці хвилини він встиг виказати все своє відверте ставлення до світу, до оточуючих, до богів. Двадцять хвилин тільки здається малим часом, але за цей час йому вдалося вичерпати свій словниковий запас нецензурної лексики. Тільки коли у тілі відчулась різка втома та Терр зрозумів, що він зараз знаходиться у такому безвихідному становищі, юнак дозволив собі сісти на підлогу та обійняти свої коліна. Звичайно ж, що ніхто йому не допоможе - ні оточуючи, ні світ, ні, тим паче, боги. Він навіть сам собі зараз здавався гидким, а що вже казати про інших?
Але тільки-но він зібрався підійматись на ноги, як посеред кімнати розігралась гроза із блискавками. Очі Медмена полізли на лоба спочатку від здивування, а потім від схопленного розряду у плече. Він підхопився остаточно та відстрибнув на крок назад, потираючи своє плече. Погляд його ж зовсім не хотів відриватись від гостя, який з'явився з повітря. Це було так несподівано і неочікуванно, що Терр не міг вимовити ані слова. Та не дівлячись на це, юнака переповнювало роздратування. Це надприроднє видовисько пробуджувало в ньому якесь відчуття справедливості. Адже чому цей незнайомець володіє якимись великими силами тя з'явився, розсиджуючись у м'якому кріслі, у той час, як у нього, Медмена, цілковиті неприємності. А ще ця блискавка, ніби цей нахаба навмисне влучив у нього.
- Ну, здрасті, - вимовив гість, - визивалі чи як?
Хлопець скривився, відчувши як боляче різанув слух жахливий акцент цієї істоти.
- Що, з ЖЕКу прийшов відрізати газ? - зуби хлопчини скріпіли, кулаки стискались вже самі по собі. - З яких це пір у домову службу почали брати скацапиздених фокусників??
Вигляд у Медмена залишав бажати кращого: невиспаний, розтріпаний, в порватих штанях. Шматок лайна - краще і не охарактеризуєш. Чомусь юнак навіть не сумнівався, що цей чолов'яга з домоуправління і збирався вилити на того все, що накопилося за весь час проживання на цій землі.
- Так от, - продовжив він. - Викликав тебе не я, а тебе сюди начальство надіслало чи тобі пам'ять від цих блискавок закоротило? А, по-друге, якщо ти зараз вимкнеш газ, то я взагалі через кілька днів здохну з голоду. Чи ти, казенна шавка, думаєш скоріше мене звести в могилу?? - нігті боляче впиваються у долоні, всі м'язи Террі напружуються.
Він взагалі зараз був дуже схожий на іржаву пружину у старому дивані. яка ось-ось загрожувала вбитися прямо в дупу. І він таки зірвався, кидаючись на неочікуваного гостя, який посмів так надмінно себе вести у чужій оселі.
- Я не здамся без бою кацапам! - голосно ричав Медмен, вже підстрибнувши до супротивника та стрімко направляючи свій кулак йому в нахабну пику.
Рандом:
Хлопець розійшовся не на жарт, але трохи сплугував. Він, чомусь, вирішив, що перед ним якесь мудло із ЖЕКу. Ранд схилив голову на бік і навіть не слухав, що несе цей упир, він намагався згадати, в кого в цьому світі, окрім богів можуть бути такі сили. Дійшов висновку - багато хто.
Кляті ілюзіоністи.
Бог вже хотів перервати розгнівану тираду юнака, але той вигукнув:
- Я не здамся без бою кацапам!
І кинувся з кулаками на Бога. Сама ця ситуація примушувала живіт Рандому рватися від сміху.
- Ти, шо, савсєм тупий?
Кіт перенісся в іншу частину кімнати, витягнув з повітря окуляри і діловито перегорнув перші сторінки книги долі хлопця.
- Всьо, харе тут тратити мій час, між тим, у мене там, в пантеоні, німфи стигнуть, чекають кохання та ласки від Богу, а я тут нєпонятно чим занімаюсь з тобою. В общєм, закрили полеміку.
Бог встав з крісла, пройшовся по кімнаті, щось там мугикаючи собі під носа, та час від часу дивлячись на хлопця.
- Сядь, не мозоль очі, - він указав на стілець, що з’явився, - значить так, Террі Медмен. Ваша скарга на життя була взята до уваги Богом Рандомом, так і запишемо, - він знову використовував кляту магію і створив собі ручку та бланк, на дощечці, що висів у повітрі, та рухався за котом. І почав записувати якісь данні, іноді звіряючись із книгою.
- Значить, вирішив правильно жити? Тіпа, я всьо рєшаю, нікто мені не указ? Можеш не отвєчать, я і так знаю твої думки, до речі, якісь вони тугі зараз. Продовжимо. Ти собі шось там накрутив, і тєпєрь живеш по праведним законам, ага. І з якої усрачки госпажа Удача має бути на твоєму боці? Ти в нас хто? Вор? Вор. А как там в вашому бандітському кредо: кради, кради, кради і ще трохи кради. Чи це не в вас і там не про крадіжки? Не суть, взагалі. Так от, вона, удача, була за тебе, коли ти скатіна був собою, ти ж гад знаєш шо наробив? Та ти стільки бажественной бумаги перепортив, а її зараз, очєнь тяжко дістати.
Він виудив із книги якийсь листочок, на якому по діагоналі стояла велика червона печатка "CHANGED".
- От дивись, тут на тєбя, все вже було распісано, как гаварітса. Террі Медмен - вампір, крадій, гомосексуаліст. Народився, такого-то, помре від вогнегасного ураження після серйозної сутички з копами. А ти шо? Ти, упиряка, взяв і всьо переплутав нам, поміняв свою судьбу до бісів. От воно тобі треба було? Заставив бідну Долю, сидіти ночами і шось новеньке тобі сочінять, так от викуси падла, шо маєш то маєш.
Ранд закінчив свою тираду та повернувся у крісло, ніби звільняючи сцену для юнака і даючи можливість довести свою невинність.
Терри:
Поки хлопець добрався до непрошеного гостя, він вже зник із поля зору і Терр зачепив повітря та в’їхав лобом у дверний косяк. Вилаявся, морщачись від болю, та повернувся на голос цього незнайомця. Як він міг так швидко рухатись, було невідомо, але думати над цим вампір не збирався. Мало того, що цей нахаба пробрався у його хату, то ще й корчить із себе великого царя. Він заричав і хотів вже знову кинутись на нього, як незнайомець сказав те, що хлопець ніяк не очікував почути. Слово «Бог» пролунало у самісінькій макітрі Медмена, змушуючи його зупинитись і витріщити беньки на чолов’ягу.
Ну нічого собі, - думав крадій. – До ЖЕКу вже беруть не тільки кацапів, а ще й божевільних, які думають, що вони Боги. От я влип. Як же мені тепер витурити цю істоту зі своєї оселі?
Тим часом гість продовжував демонструвати хазяїну квартири свої магічні здібності. Чи все ж фокуси? Всі ці питання відмилися разом, коли хлопець-ілюзіоніст почав говорити про його життя. У Терра то відкривався рот, щоб щось сказати, то закривався, тому що він забував, що саме прийшло йому на думку. І взагалі, з боку це виглядало доволі смішно: очі широко розліплені, брови підняті до гори, а рота розставля, як риба без води. Що й казати: здивуванню не було межі. Якийсь моток паперу, записи і ще багато всього – все це просто вибивало юнака із колії. Він навіть не помітив, коли сів на стілець.
- Заставив бідну Долю, сидіти ночами і шось новеньке тобі сочінять, так от викуси падла, шо маєш то маєш, - закінчив розповідь незнайомець і сів у своє крісло.
Террі дивився на нього, не зводячи погляд і намагався прийти до тями. У нього у свідомості швидко прокручувались останні півгодини: ось він розірвав калошу, ось упав на коліна, ось молиться, ось кидає виклик богам, потім кілька хвилин згодом з’являється цей чолов’яга.
- От чорт, - вирвалось з нього і він сам собі прикусив язика, бо не можна ж у присутності Бога казати такі речі.
Хлопець кашлянув, вже майже прийшовши у норму і вирішив ще раз подумати. Адже якщо це дійсно Божественна істота, яка спустилась на його клич, то цим необхідно скористатись і показати, що вони там, на горі, у свому небесному царстві, щось напартачили, тому що так не має бути. Вісті про те, що він наче б то повинен був загинути, але переплутав все тим, що залишився живим, заділи хлопця дуже сильно. Це було несправедливо на його думку. Так, ніби і Боги дають людям життя, і в їх силах його обірвати. Але невже вони так ненавидять свої творіння, що вважають не радістю, а приводом погорювати те, що хтось вижив. Так, можливо, Терр не праведна людина… Тобто вампір. Але він завжди намагався вбивати тільки недомірків, сміття цього життя. Та й у крадіжках хлопець вважав себе акі Робін Гудом, борцем за справедливість, адже нащо було такі правила встановлювати: інкубаторськім – все, а народженим – зась?
- Тож, ти кажеш, що ти – Бог, так? – перепитав в нього Медмен, коли зовсім отямився. – Рандом, так? Ну добре, - він кивнув і піднявся зі стільця, продовжуючи говорити і ходити з кута в кут. – Давай тоді по порядку. Значить, ви, Боги, живете собі на своїх небесах чи де ви там живете, рідко дивитесь вниз і ще й дратуєтесь, коли Доля не виконується по плану? А як же це ствердження, ніби «Бог створив нас по образу і подобі своїй», га? Невже то брехня? А як брехня, то що скажеш за слова «Не брехати», м? Ні, я цілком серйозно! От ви, Боги, хіба живете за планом Долі? – він подивився на Ранда з ніг до голови і покачав чорнявою макітрою. – Не думаю. Робите, що хочете і за це вам нічого немає. То якщо ми за вашим образом і подобою створені, чому ми не можемо розпоряджатись своїм життям так, як нам заманеться? Тим паче, прошу відмітити, що наше життя значно коротше за життя Богів – ви про це непогано подбали, - Террі входив у раж і його голос з кожним словом звучав все впевненіше, а жестикуляція ставала більш красномовною. – Тож, роби висновок сам: ви щось напартачили у своєму божественному світі, тому що Справедливість явно десь спала, поки створювали такі правила. Або ви зробили себе невидимими перед нею, бо й зараз вона не помічає нічого. Ти сидиш у своєму «пантеоні з німфами» та прохолоджуєшся, а тут, у світі, де живу я, всі страждають. Ну, може не всі, але більшість – ті, які в нижчих прошарках суспільства, - хлопець жадібно ковтнув повітря і поспішив продовжити, боячись, що Бог зникне і не дослухає. – Багатьом немає де жити, немає що їсти, в що вдягтись. У багатьох немає роботи, тому що у цьому застраному світі просто неможливо влаштуватись не те що на престижну роботу, а й навіть на саму забиту. Для цього потрібна освіта. А освіту здобути неможливо, знаєш чому? Тому що багате бидло у влади і воно заробляє на таких, які хочуть вчитись! А де взяти гівняні бабки, якщо немає роботи??!! – Медмен показав свою розірвану штанину і потряс нею. – Дивись: це були мої останні цілі джинси, хай їм грець. Грошей на нові у мене немає, а треба шукати роботу, на яку без цих довбаних штанів мене не візьмуть. А потім, за несплату, мене просто випруть на вулицю, - юнак обезсилено опустився на стілець і подивися прямо у очі Богу. – Мені не треба, щоб мене жаліли, є ті, хто живе ще гірше. Я шукаю справедливість. А чи слабо тобі, Боже, пожити як проста людина на землі? Без всіх цих твоїх викрутасів з блискавками, - Терр навіть зморщився, згадавши неприємний удар в плече. – Стань таким, як я і відчуй на своїй божественній шкурі: що таке - жити в цьому мудайобському світі!
Рандом:
Ранд прослухав усю тираду юнака, він ніжився у своєму кріслі, закинувши ногу на ногу, та насолоджуючись думкою, що скоро повернеться додому.
– Стань таким, як я і відчуй на своїй божественній шкурі: що таке - жити в цьому мудайобському світі!
Раптом викрикнув вампір і витріщився на нього, чекаючи відповіді, Бог встав, випячуючи грудину у перед, хоча він і був зростом меншим за Терра, дивитися на юнака зверхньо це не заважало.
- Закрий свій капот, хлопче, бо присуну кулаком о макітру по самі зірочки.
Він відсунув його подалі від себе, відміряв кроками довжину кімнати і біля стіни повернувся обличчям до Медмена.
- Слухай, тобі тяжко живеться, не маю наміру розводити балачки на цю тему, тому що так воно і є. Але не треба тут базікати, що ми нічого не зробили, перш за все, ми створили цей світ, ми створи все в ньому, вдихнули життя, дали можливість вам існувати. І, хлопче, що тобі відомо про історію Богів? То тож і воно, нічогісінько! Ви абсолютно нічого не знаєте, які були справи там, на горі. У нас також були війни, так шо, давай без базікань щодо хто і скільки зробив.
Рандом вихопив з карману цигарки та закурив.
- Папіросу будеш? - Він кинув пачку юнаку і продовжив, - справедливості, як такої взагалі, ніде не існує, навіть там, у нас, - чоловік ткнув пальцем в небо, - міра справедливості у кожного своя, і сьогодні в мене немає настрою розводити полеміку на цю тему. Ти взагалі дуже праблємний, де ти такий уродився, на мою голову.
Кіт плюнув у кут, та знову пройшовся широкими кроками по кімнаті.
- Отже, ти хочеш, щоб я пожив з тобою? Тиждень, не більше. Добре, на тобі джинси для початку, - чоловік клацнув пальцями і на ліжку з’явилися штани, - трохи капіталу, - після того ж жесту на тому ж ліжку з’явилися гроші, - та залишу собі крісло.
Він вискочив на те саме крісло, тепер і правда дивлячись на Террі з гори, очі стали яскраво жовтими, трохи загострені вуха зарухались, а посмішка стала зовсім божевільною.
- То ти впевнений, пацан, у своєму побажанні?
Рандом ткнув пальцем у його сторону, не відводячи погляди від обличчя вампіру.
Терри:
Хлопець уважно слухав Бога та слідкував за його діями. Те, як далеко він відійшов, наштовхувало на думку, що Рандом гидує стояти поряд з крадієм. Хоча Террі це не дуже турбувало. Він прудко зловив пачку сигарет та подякував чоловіка кивком голови, із задоволенням підкурюючи цигарку. Чомусь юнак не дуже був вражений дивами, які творив Господь. Напевне тому, що зовсім не вірив у те, що він дійсно погодиться пожити з ним, простим смертним.
- Дякую тобі, Боже. – подякував вампір та сам до себе усміхнувся – так смішно це зі сторони виглядало.
Хоча він все ж трохи побоювався цього дурнуватого на вигляд чувака – а як же ж не боятись, після блискавки-то? Він обережно взяв нові штані та став вдягати їх, дуже обережно та неквапливо. Іноді косився на Бога та покусував цигарку у зубах. Коли покінчив з вбиранням, таки підняв очі на чоловіка та кивнув.
- Так, я впевнений. Мені цікаво, чи вистачить тобі духу так пожити. – відповів та трохи пригладив волосся до макітри – все ж недобре перед Господом та ростріпаному бути.
Багато слів казати вже було не варто, тим паче, що Рандом ще із своїми силами божественними і може дати просратися. Хоча відкидати можливість модробиття теж не треба квапитись – раптом і справді скрутить у калачика та надає по дурній макітрі? Отже, Терр стояв рівно і чинно, наче на параді, чекаючи вердикту божества та бажаючи хоч якось прискорити цей процес. Затушив цигарку у попільниці, котра стояла на столі, утер носа та нарешті мовив:
- То що? Покажеш свою сміливість?
продолжениеРандом:
Рандом тільки хмикнув у відповідь, гучно хлопнув у ладоні та почав щось бубнити. Світло навколо чоловіка меркнуло, все навкруги почало втрачати свою яскравість, здавалось, що у повітрі почали з'являтись якісь дивні фігури, на кшталт привидів. Але після гучного "гей-го", все знову стало на свої місця, здавалось, що Рандом надурив хлопця, так як нічогісенько не змінилось.
- Так, запіску іншим Богам написав, щоб не шукали, тепер можна і сили запечатувати. Не думаю, що ти будеш проти, якщо я залишу собі деякі здібності, у вас же тут у всіх щось своє мається. Так, залишимо блискавки, трохи удачі та обаяніє!
Після останнього пункту чолов'яга посміхнувся всіма тридцятьма двома та наїжачив волосся.
- Ну, от і все. Прошу відмітити, що навіть відмовившись від своїх божественних сил я можу натовкти тобі макітру однією лівою.
Для більшої правдивості він помахав у повітрі кулаком.
- Абра-кадабра, шоб тобі була швабра. Чи як там? Нє важна!
Рандом клацнув пальцями, цокнув язиком та обернувся один раз навколо своєї осі. Здається в кімнаті нічого такого не відбулося, але сам Бог відчув, як усі його справи відлягли у сторону і тепер можна було пожити, як забажається. Взагалі, він і будучи Богом міг робити що душі завгодно, і все ж таки, інші примушували його щось робити. Тепер нікого над ним немає, у знак розвіювання всіх перепон він з гадкою усмішкою дав Террові пенделя.
- Ото, шоб більше не смів на Бога волати, як вагітна тюленіха.
Чолов'яга підтягнув джинси та поправив футболку, які дивним чином замінили той халат, що був на ньому.
- Тепер пішли поїмо, та місто подивимось. Давно я в ньому не бував. Давно...
продолжение следует... =D
@темы: музыкальная пауза, город 24, писанина, блъ
-
-
03.06.2011 в 13:22-
-
03.06.2011 в 13:23спасибо, Лен =)
мы тоже решили, что почему бы и нет? Если знаем язык, значит можем пописать для удовольствия =))
-
-
03.06.2011 в 13:26Поддерживаю идею ) Буду вас читать в своё удовольствие ))
-
-
03.06.2011 в 13:27наша первая фанатка ^___^
ты будешь кричать уиии, когда будет появляться продолжение? =D
-
-
03.06.2011 в 13:29Не знаю - не знаю ))) Проверим? ))
-
-
03.06.2011 в 13:34это намек на то, что я должен сесть писать ответ?)))
-
-
03.06.2011 в 13:39-
-
03.06.2011 в 13:40-
-
04.06.2011 в 11:39=DDD прёт до сих пор
-
-
04.06.2011 в 14:20ты выложил это! хDD
шикарно! я как-то пропустил момент, что продолжение есть)
чудоооовоооо)))
-
-
04.06.2011 в 14:28-
-
04.06.2011 в 14:33-
-
04.06.2011 в 15:10меня теперь тоже XDD
я как-то пропустил момент, что продолжение есть)
только вчера вечером написал)
-
-
23.09.2012 в 04:00От це і був самий звичойнісенький день у пантеоні, він лежав на своєму улюбленому дивані, жував виноград, та дивився помірний еротичний танок у виконанні німф.
ОБЫЧНЫЙ ДЕНЬ
нихуя себе обычный день
Ранд розмовляв з легким кацапським акцентом
хыыблять, тут я умерла и пошла молиться х)) )
- Я не здамся без бою кацапам!
Это было так патриотично, что я аж прослезилась ;DDD
Всьо, харе тут тратити мій час, між тим, у мене там, в пантеоні, німфи стигнуть, чекають кохання та ласки від Богу
что-то мне это напоминает, нэ? х))
Абра-кадабра, шоб тобі була швабра.
этапять х))
-
-
23.09.2012 в 05:09мы очень старались и ты поняла, я готов повторить. Но только в юморе, остальное не для меня х))
-
-
24.09.2012 в 18:15-
-
24.09.2012 в 19:43